top of page

Магія конфлікту. Метаправо.

Оновлено: 5 лип. 2023 р.

Про метафізику відомо багатьом, цей термін, як галузь філософії, відомий ще від Арістотеля. Метафізика вивчає фундаментальну природу реальності, першооснову буття, простір і час, причинність і потенційність.

Термін метапсихологія також відомий або як дисципліна психології (розширеної психології), або як спеціалізація у філософії, або ж як теорія психоаналізу, започаткованого Фрейдом.

А от поняття «метаправо» маловідоме.

Я, як банківський юрист в минулому, маю право познущатись з права 😉, тож...

Поняття і термін «право» і все, що з ним пов’язано, як то: праворозуміння, джерела і принципи права, закони, правила, навіть норми та звичаї, - узурповано та заїжджено системою регулювання суспільних відносин через теорію держави і права, нормативність, формалізацію і державний примус та обмеження прав і свобод, яке юриспруденція ще називає об’єктивним правом. Заїжджено до стану, коли ці терміни вже не можна використовувати поза системою.

Тому для конкретизації прав та законів та взаємовідносин, що виходять за вузькі межі загальнообов’язкового державного нормотворення та законодавства доводиться послуговуватись терміном метаправо або вище право.

Отже, метаправо – це категорія явищ, що протистоїть але не протиставляє себе позитивному праву (понавидумували ж, ніби є негативне право, хоча термін «неправо» у філософів права існує). Метаправо – це система законів, що включає в себе причини і наслідки всього, ну або майже всього 😉 та описує причинно-наслідкові залежності та зв’язки подій, обставин та об’єктів у просторі, але не виключно. Це система законів Духу, Всесвіту, Абсолюту…

Згадана теорія держави і права, припускаючи наявність чогось більшого за себе, вводить поняття природного права, але тільки як виключно теоретичної концепції, наділяючи практичним сенсом тільки волю законодавця в рамках правової системи державності.

Вимушене визнання, м’яко кажучи, неповноти декларованої системи держави і права є всього лиш удаваною поступкою, оскільки знехотя визнає джерелом природного права саму ж природу, що є невірним за визначенням. Природа не може бути причиною своїх же законів.

Таке викривлення та підміна джерел права є наслідком історичної рамки, встановленої в свій час творцями та адептами позитивно-нормативного підходу та, нажаль, сповідується досі.

Та навіть в такій однобокій системі держава, вірніше ділки від політики, примудрились поставити все з ніг на голову, на яку вже нічого не налазить. Законодавство, по суті своїй – це формалізація суспільного договору, і держава не може бути стороною такого договору. Вона може бути тільки формалізатором, хранителем та, в деяких випадках, гарантом умов домовленостей в суспільстві. А в наявній системі навіть не держава, а державні органи, мало того, що вважають себе повноправними сторонами договору, вони взагалі привласнили та монополізували ідею самого договору, чим фальсифікували його суть та концепцію.

А джерело, як і Істина, десь інде.

Але це вже інша історія.

Розрізняти те все непросто але можна. Все право, позитивне, негативне, об’єктивне, суб’єктивне – суть надумане, придумане, впроваджене і минуче, а метаправо – ні.

І доказом цього є наше сьогодення, яке начисто зносить все штучно надумане, хоча воно і чинить спротив.

Всі ми після вузів і вишів забули, що Ius est ars boni et aequi.

Отаке воно, метаправо.



2 перегляди0 коментарів

Bình luận

Đã xếp hạng 0/5 sao.
Chưa có xếp hạng

Thêm điểm xếp hạng
bottom of page